26 квітня 1986 року світ завмер. На карті України, у невеликому містечку Прип’ять, сталася катастрофа, що й досі нагадує про себе радіоактивним шепотом. Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції став не лише техногенною аварією, а й глибоким моральним потрясінням для всього людства.

Тоді ніхто ще не знав, що тепла квітнева ніч перетворить тишу на смертельну тінь. Люди спали, нічого не підозрюючи, а навколо вже здіймався смертоносний радіоактивний пил. Герої-рятівники — пожежники, енергетики, військові — кинулися у пекло, ризикуючи життям, часто не усвідомлюючи масштабу небезпеки. Саме завдяки їхній жертовності вдалося зупинити розповсюдження трагедії, яка могла б перетворити пів континенту на мертву зону.

39 років поспіль Україна схиляє голови в жалобі, вшановуючи героїв, які першими прийняли на себе удар стихії, чия мужність не має меж…

Напередодні річниці Чорнобильської трагедії виконуючий обов’язки міського голови, секретар міської ради Юрій Денисовець, спільно з чорнобильцями – ліквідаторами здійснили покладання квітів до пам’ятних знаків пожежникам – ліквідаторам та чорнобильцям – ліквідаторам.

У своєму виступі Юрій Денисовець подякував пожежникам – ліквідаторам, та всім причетним до цієї дати за можливість жити та народжувати наступні покоління.

Сьогодні, через десятиліття після трагедії, зона відчуження перетворилась на моторошний музей під відкритим небом. Природа повертає собі території, але час не лікує радіацію. Тіні минулого досі стоять серед покинутих будівель, нагадуючи, що Чорнобиль — це не просто атом, що вийшов з-під контролю. Це — рубець у свідомості нації. Це — урок, який не має права бути забутим. Ми маємо пам’ятати і діяти так, аби подібне більше ніколи не повторилося. Бо чорнобильська трагедія — це не лише про минуле. Це про відповідальність сьогодення і надію на майбутнє.