Кожної третьої неділі травня Україна схиляє голову в жалобі. Ми згадуємо тих, хто став жертвою нелюдського терору, хто був знищений лише за думку, слово, ім’я чи походження. День пам’яті жертв політичних репресій — це голос нашої історії, який не дозволяє мовчати.

За радянських часів мільйони українців зазнали репресій. Їх арештовували вночі, вивозили в етапах, катували в підвалах, засилали в табори смерті. Розстрілювали без суду або за сфальсифікованими вироками. Винищували інтелігенцію, селян, митців, вчителів, учених — цвіт нації. Репресії не знали віку й статі: під приціл потрапляли як підлітки, так і літні люди, навіть діти.

Це була війна проти власного народу. Війна за мовчання, за покору, за забуття. Але пам’ять — сильніша за страх. Завдяки спогадам очевидців, архівам, праці істориків ми можемо сьогодні говорити правду. А правда — це зброя проти повторення трагедії.

Ми маємо пам’ятати: свобода ніколи не дається назавжди. За неї потрібно боротися — щодня, у кожному вчинку, у кожному слові.

Свічка пам’яті про жертв політичних репресій — це символ нашої відповідальності. Перед тими, кого знищили. Перед тими, хто вижив і проніс правду. І перед тими, хто ще не народився, але має жити у вільній, демократичній Україні.

Пам’ятаймо… Не пробачимо… Не повторимо!