Вони мали жити. Мріяти. Рости. Любити. Але їхні життя обірвалися надто рано — внаслідок чергової варварської атаки росії. Наші маленькі українці…

Кожне ім’я — це цілий всесвіт. Кожна історія — це біль, який не вгамувати. Кожна дитина — це символ безмежної любові та надії, яку вкрали ракети й дрони.

За час повномасштабної війни 630 дітей загинули в Україні внаслідок збройної агресії рф та понад 1960 отримали поранення різного ступеня тяжкості. Це не просто статистика. Це — трагедія нації, злочин, який не має виправдань.

Сьогодні — ще одна чорна сторінка в історії нашої громади. Вночі, коли місто спало, російська ракета влучила у будинок багатодітної родини Мартинюків. Звуки вибуху розірвали тишу — і разом із нею три маленькі життя. Загинуло троє дітей: Роман -17 років, Тамара – 12 років, Станіслав – 8 років. Троє світлих облич, які вже ніколи не усміхнуться…  

Вони просто жили. Російська ракета, випущена з ненависті, вбила у них усе — і дитинство, і мрії, і майбутнє. А разом з ними — частину кожного з нас.

Маленькі янголи… Ми мали б бачити, як ви йдете до школи, як вперше закохуєтесь, як падаєте й встаєте, смієтесь, мрієте, ростете… Але не так мало бути. Не так…

Ми збережемо вашу пам'ять — у серцях, у словах, у справедливості, за яку боремось. Спочивайте з миром, наші ясні зірочки. Мир, якого не встигли пізнати на землі, хай буде з вами на небі.

Вічна пам’ять… Вічна любов... Вічна журба...